Як допомагати дитині вчитися

Як збудити у неї інтерес до шкільних занять, до читання книжок? З такими запитаннями найчастіше звертаються до вчителів тата і мами. Всі батьки дуже хочуть, щоб їхні діти успішно вчилися, зростали допитливими, багато читали, були наполегливими в навчанні. Проте далеко не всім щастить цього досягти. Трапляється так тому, що в різних сім'ях по-різному вирішують це питання.

Одні батьки насамперед піклуються про те, щоб збудити у своєї дитини інтерес до набуття знань, викликати бажання вчитися, потребу дізнаватися про нове, і не тільки на уроці, прагнення завжди шукати відповіді на запитання, що виникають в житті, під час занять, читання книг. Такі батьки й матері стоять на правильному шляху.

Інші батьки, зосереджуючи увагу дітей тільки на одержанні відмінних і добрих оцінок, мимоволі звужують мету їхнього навчання В таких сім'ях з молодших класів звикають навчатися заради оцінки, а дорослі обмежують свою допомогу їм у навчальній роботі перевіркою того, наскільки добре вивчено за підручником заданий матеріал. Це зовсім не головний, не найкращий прийом надання допомоги в домашніх завданнях. Він потрібний тільки якийсь певний час у початкових класах або під час надолужування пропущених знань.

З переходом дитини з класу до класу поступово змінюються методи керівництва її домашніми заняттями. Звичайно, при цьому враховують рівень набутих знань, характер дитини, її вміння самостійно працювати і багато іншого.

Не лише діти, а й ми, дорослі, з інтересом ставимося до справи тоді, коли вона у нас іде гаразд. Які ж умови слід створити дитині в сім'ї, щоб у неї добре йшла навчальна робота?

Насамперед з першого ж дня шкільних занять учень повинен мати вдома своє постійне робоче місце; всі необхідні підручники й письмове приладдя; мати можливість робити задані уроки за режимом, завжди в один і той самий час; відчувати, що до його занять дорослі ставляться з повагою, вважають їх справою дуже серйозною.

З перших класів дуже часто починають погано вчитися ті учні, яким до школи мало читали дитячих книжок та віршів, рідко й нецікаво відповідали на нескінченні дитячі «чому». У таких батьків діти бувають непідготовлені до початку навчання, а тому вже з перших днів шкільного життя, відчувши, що знають і розуміють менше за своїх однокласників, вони ніяковіють, не підносять руки на уроці, соромляться відповідати на запитання вчителя. І, звичайно, їм набагато важче засвоювати пояснення педагога. Все це викликає у дитини прикрі переживання. І дуже скоро школа, до якої вона з такою радістю йшла в перший день, стає неприємною.

За навчальною роботою дітей батьки найчастіше спостерігають під час приготування домашніх завдань. У молодших класах діти частенько просять старших допомогти розв'язати складну задачу, розібратись у вправі, пояснити незрозуміле слово...

Педагогіка вимагає, щоб, надаючи таку допомогу, батьки ні в якому разі самі не виконували письмові завдання за дітей, не давали готових відповідей, які сковують власну думку, частіше пропонували їм скористатися з різного роду словників і довідників, навчали ними користуватися.

Правильне уявлення про те, що саме заважає хлопчику або дівчинці засвоювати той чи інший предмет, мають далеко не всі батьки. Крім лінощів, в яких завжди вбачають винуватця всіх бід, може бути ще дуже багато інших причин. Окремі з них яскравіше вимальовуються під час уроку, інші — під час виконання домашніх завдань.

У школі вчитель допомагає учневі сприймати новий матеріал, осмислювати його. Він, як диригент, приводить у рух то одну, то іншу форму мислення учнів: то примушує нове порівнювати з тим, що вже відомо, то пов'язати його з тим, що вже вивчалося раніше. Вчитель підводить учнів до самостійних висновків, узагальнень, навчає систематизувати вивчене.

Розвиваючи в такий спосіб розумові здібності школярів, він має можливість спостерігати за їх загальним рівнем. Та які б не були здібності учня, щоб засвоїти навчальний матеріал міцно, глибоко, надовго, його треба запам'ятати, тобто не один раз повторити.

Таку роботу саме і здійснюють учні, виконуючи домашні завдання. Від того, як вони її роблять, залежить великою мірою успіх їхнього навчання.

Так, наприклад, велика частина учнів завчає заданий матеріал не в той день, коли його пояснював учитель, а перед тим днем, на який задано урок.

Менша частина учнів робить інакше. Вперше вони вчать завдання в день, коли отримують його, легко згадуючи всі пояснення вчителя. Перед уроком діти ще раз повторюють вивчене. Таке заучування відбувається вже в два прийоми і саме тому виявляється набагато продуктивнішим і економнішим.

Найкраще, якщо учні переконаються в цьому на власному досвіді. Якщо один школяр запам'ятає якийсь новий для нього вірш за один раз, а його товариш з однаковими здібностями й успішністю вивчить це саме завдання за два-три прийоми протягом двох-трьох днів, то через місяць другий учень обов'язково відтворить вірш набагато краще, ніж перший.

Такий експеримент примушує багатьох хлопчиків і дівчаток привчати себе до повторення, розподіленого в часі, як говорять психологи. Коли таке повторення стає системою, то досить часто трапляється, що учень або учениця з середніми або слабкими здібностями раптом наздоганяють або переганяють в успішності хороших учнів свого класу.

Активне запам'ятовування вимагає, щоб учень, перечитавши двічі чи тричі текст, що вивчається, обов'язково його відтворив. Тоді він одразу виявить важкі для себе місця, перегляне їх ще раз, перекаже окремо. Після цього непогано прочитати востаннє весь текст і переказати його вже від початку до кінця. Такий прийом засвоєння психології називають комбінованим. Це найпродуктивніший, найекономічніший спосіб свідомого запам'ятовування. Звикаючи до нього, школярі дуже швидко самі починають відчувати його переваги.

Взагалі неважко помітити, що учні всіх віків із задоволенням вислуховують і сприймають поради про те, як швидше і краще запам'ятовувати навчальний матеріал. Дивуватися тут немає чого. Сидить, наприклад, учень і вже вкотре промовляє в одному й тому ж порядку двадцять англійських слів. Одноманітно, нудно, хочеться спати, а запам'ятати не щастить. Та ось йому запропонували розташувати ці набридливі слова в іншому порядку: в одну групу — слова, що означають предмети хатнього вжитку, в другу — назви тварин, в третю — рослин і т. д. Тепер заучування відбувається завдяки активізації мислення, а слова, об'єднані певним змістом, запам'ятаються дуже швидко.

Якщо учень усвідомлює мету, з якою він вивчає той чи інший матеріал, має твердий намір його вивчити, тоді він запам'ятає потрібне набагато швидше.

Не може скластися позитивне ставлення до школи у тих учнів, яких карають за погані оцінки.

Якось довелося чути, як одна мати, гортаючи зошити своєї дочки, брудні, з безліччю помилок, розлючено казала: «Ну й дам я сьогодні своїй Ірині прочухана, ввечері ледащиця не зможе у мене на стілець сісти!»

На жаль, карає дітей за погані оцінки багато батьків і матерів. Але який вплив справляють покарання, чи примушують вони дітей змінити ставлення до навчання, полюбити школу?

Згадаймо своє дитинство, і нам стануть зрозумілішими переживання дітей, які несуть додому двійки. Погана оцінка — велика біда для дітей, навіть для тих, що напускають на себе байдужий вигляд, діставши її.

Ось чому правильно роблять ті батьки, які до дитини, що повідомила про одержану погану оцінку, ставляться як до людини, що потрапила в біду.

Звичайно, спершу важливо переконати дитину, що її горе можна виправити.

Тому не слід підупадати духом, а треба якнайшвидше надолужити прогаяне. Адже найстрашніше — не погана оцінка в щоденнику. Біда в тому, що не засвоєно якусь тему з пройденого на уроці. Мати прогалини в знаннях —це все одно, що йти по сходах, на яких немає сходинок. Такими розмовами дорослим щастить поступово переконати дитину в головному: вона повинна вчитися не для оцінок, не для тата з мамою, а для того, щоб здобути міцні знання. Вчитися треба для життя.

Це ще одна умова, від якої залежить прагнення школяра добре вчитися. Вона полягає в розумінні суспільного, державного значення своєї навчальної роботи.

Характер керівництва навчальною роботою дитини в сім'ї визначається передусім її віком. Так, учні початкової школи тривалий час не можуть навчитися правильно організувати свою домашню роботу. Адже вдома, немає вчителя, який розповідає, показує, що і в якій послідовності треба робити.

Не один, а багато разів доводиться батькам нагадувати дітям про правильну організацію свого робочого місця. Не один раз доводиться їх примушувати перекласти на своєму столі все як слід, поки потрібна звичка до порядку в роботі міцно вкорениться на все життя.

Як же допомогти зрозуміти дітям те, що вони не збагнули на уроці? Звичайно, не так, як це робить мама Люби.

— Коли дівчинка навчалася у першому і другому класах, я їй часто допомагала, — розповідає вона. — Люба вже тоді з труднощами засвоювала математику. То я, траплялося, розв'яжу задачу, а вона рішення чистенько перепише в зошит і п'ятірку наступного дня приносить додому. Ну, а тепер мені не під силу розв'язувати ті задачі, які Любі задають. У школі я навчалась давно, усе перезабула.

І от, самі того не підозрюючи, ці батьки, матері роблять своїй дитині ведмежу послугу. Вони вбивають в ній з перших днів перебування у школі почуття відповідальності, прагнення до самостійної роботи, віру у свої власні сили, бажання наполегливо переборювати труднощі навчання.

Важливе значення в досягненні успіху відіграє старанність. Старанним ми вважаємо того учня, який завжди прагне відмінно виконати доручену справу, відчуває велику відповідальність за своє навчання, вміє доводити розпочату справу до кінця, виконувати її акуратно, сумлінно, здатний контролювати свою роботу, бути вимогливим до себе, ретельним і наполегливим у засвоєнні знань. Як же прищеплювати всі ці важливі якості дітям?

У сім'ї другокласниці Ліди це роблять так. Ліда дуже непосидюча, кваплива в усьому. Почне мама перевіряти вправу, переписану дочкою: в одному слові літери не вистачає, у другому — помилка, в середині вправи два рядки пропущено.

— Невже ти гадаєш, що таку роботу можна здати вчительці? — суворо запитує мама.

Дівчинка мовчить, низько схиливши голову: дуже не хочеться переписувати все заново.

— Що сказала б моя замовниця, — продовжує мама, — як би я здала їй сукню, на якій не обметані петлі, не пришиті всі ґудзики, не випрасуваний поділ?

Ліда перегортає сторінку й поволі починає знову переписувати вправу. Переписана робота й самій Ліді вже куди більше подобається: літери вийшли рівніші, помилок немає.

Іноді батьки думають, що на працьовитість, старанність дитини треба звертати увагу тільки в тому разі, якщо вона відстає у навчанні.

— У мене син отримує завжди добрі оцінки, — каже яка-небудь мама, — отже, він не ледачий, у нього все гаразд, чого ж мені хвилюватися?

А тим часом хвилюватися є про що. Цей «благополучний» учень працює не на повну силу своїх можливостей: вчиться вдома менше, ніж слід, уроки робить тільки тоді, коли певен, що вчитель його запитає, не прагне поповнювати свої знання з книжок. Отже, у цього школяра немає належної старанності в навчанні і її треба виробляти.

Дуже багато можна говорити про ті прийоми, методи, за допомогою яких батьки керують домашньою навчальною роботою дітей. Проте добрі тільки ті засоби, прийоми, що змушують дитину мислити, думати, міркувати, переборювати труднощі, пов'язані з навчанням, спонукають до розумової праці.

Кiлькiсть переглядiв: 2727